---

Про те, що хвилює батьків

---

Апостол Павло в Євангелії двічі звертається до батьків із закликом не дратувати власних дітей. В посланні до Колосян він вказує причину: не дратуйте, бо діти впадуть на дусі. Тут ми не зможемо докладно пояснити дане Євангельське звернення, оскільки це потребувало б вияснення значення усіх термінів оригінального грецького тексту і розгляду його психологічного підґрунтя. Однак у синтетичній формі спробуємо розглянути деякі найголовніші пункти цього послання батькам.

• Покликання батьків – передати любов, не лише фізичне буття.  ▼
• Мати дитину чи бути батьками? Дитина – особа, а не власність.   ▼
• Любити. Але як?  ▼
• Найкращі іграшки та одяг є нічим у порівнянні із подарованими батьківською ніжністю й теплом.   ▼
• Думка батьків про дитину – це образ, який та віддзеркалює у своєму житті.  ▼
• «Карати не можна милувати». Де тут поставити кому? Помилки виховання.  ▼
• Дбати про християнську культуру у сім’ї – це робити інвестицію у щасливе майбутнє декількох поколінь.   ▼

Передаючи життя, батьки є співпрацівниками Божої любові. Всесторонньо дбаючи, опікуючись і захищаючи це життя, вони стають виразниками Божої любові. Кожну дитину Бог любить відвічною любов’ю і очікує від батьків, щоб вони показали, передали і навчили цієї любові своїх дітей.

Бог є Любов. Людина є образом Божим, тому найголовнішим її завданням є любити. Це підтверджується у двох заповідях любові (Лев. 19,18.34; Мт. 22,36-40; Мр. 12,28-31; Гал. 5,14; Рим 13,8-10). Звідси з очевидністю випливає, наскільки більшим моральним обов’язком батьків є любити власних дітей. Безкорислива, милосердна, відповідальна і жертвенна любов Небесного Отця має бути взірцем для кожного батька й матері.

Потрібно працювати над тим, щоб усі батьки усвідомлювали, що дитина не є їхньою річчю ані власністю. Вона є даром Божим та особою, створеною Богом для щастя тут на землі і для щасливої вічності з Господом у Небесному Царстві. Батькам діти є даровані для опіки і виховання в любові і для любові. За виконання свого батьківського покликання вони нестимуть звіт перед Всевишнім.

Кожна людина – і дитина в особливий спосіб – має потребу у любові. Найкращою і найефективнішою методикою виховання є справжня любов: безкорислива, відповідальна і за необхідності – жертвенна.

Зрілими є ті батьки, які виявляють дитині любов і ніжність у поцілунках, пригортають її, які лагідно перед сном погладять голівку, які щоденно вміють відійти від телевізора чи улюбленого заняття, щоб погратися з нею або просто поговорити, про те, що її цікавить і хвилює; які вміють створити безліч інших радісних і приємних миттєвостей фізичного та психологічного контакту із кожною зі своїх дітей.

Такого роду психо-фізичний контакт з батьками є надзвичайно важливим для дитини. Його відсутність негативно впливає як на розвиток взаємовідносин між батьками й дитиною, так і на психологічне становлення дитини (особливо важливо про це пам’ятати батькам, що схильні дуже багато часу приділяти роботі чи іншим заняттям, а також татусям і матусям багатодітних родин, де старші діти отримують замало уваги із-за батьківського фокусування на догляді за наймолодшими їхніми братиками й сестричками).

• «Необхідно, щоб батьки знаходили час, щоб бути з дітьми і розмовляти із ними. В таких розмовах – і у зростаючий спосіб повільно з плином часу – потрібно вміти слухати з увагою,
• докладати зусиль, щоб зрозуміти їх,
• вміти визнавати частину правди, що може бути присутньою у деяких формах спротиву.
• Батьки успішніше зможуть здійснити це, якщо умітимуть справді з любов’ю знизитися до рівня своєї дитини».

Не вистачить нагодувати й зодягнути дитину. Прекрасне матеріальне забезпечення, дорогі одяг й найсучасніші іграшки в буквальному сенсі є нічим у порівнянні з теплом маминих долонь. Без постійного вияву любові й уваги неповнолітня особа росте подібно рослині без сонця. І це не є простою метафорою, а, на жаль, відтворенням сумної дійсності таких дітей. Дати дитині справжню любов є не меншим обов’язком кожного батька і матері, як подбати про її матеріальний добробут.

Дорогі матері і батьки! Пам’ятайте, що ваші думки про дитину є дзеркалом, в яке вона постійно дивиться і шукає себе. Вони обов’язково повинні бути позитивними для того, щоб стимулювати, а не пригнічувати розвиток усіх тих потенційних здібностей, можливостей і обдарувань, які заклав у Вашу дитину Господь.

Іншим важливим моментом, що може як позитивно, так і негативно вплинути на розвиток неповнолітніх, є адекватні їхнім віковим можливостям вимоги. Слід бути уважними, щоб не покласти на дитину завеликих навантажень, які перевершують її можливості. Зависокі інтелектуальні вимоги, забагато завдань і обов’язків, не по віку претензії щодо поведінки є тягарем для маленької особи і не розвивають її, а навпаки – руйнують. Не варто позбавляти дитину дитинства.

Причина багатьох капризів, пустощів чи інших дитячих “недоліків”, які в очах деяких дорослих виглядають катастрофічно-великими, часто пояснюється віковою незрілістю і є радше нормою поведінки для дитини такого віку, як вадою, з якою неодмінно необхідно боротися. Перед тим, як застосувати покарання, спробуйте збагнути, чи малюк до кінця розуміє, за що його карають. Наприклад, коли у маленькому віці вона плаче і проситься на руки, то це є її психологічною потребою, а не примхою, за яку треба карати. Не можна карати фізичним болем, особливо маленьких дітей, і тими речами, які з огляду на вікове нерозуміння можуть викликати у них страх, переляк: різного роду бабаями, міліціонерами, залякуваннями покинути на кшталт: «я йду від тебе», «я залишу тебе з чужим дядьком» і т.п.

Жорсткі виховні методи негативно позначаються на розвитку характеру юної особи; будь-яке насильство і жорстоке ставлення калічать, руйнують, травмують її душу. Пам’ятаймо таку істину: авторитет батьків, повага і послух природньо зроджуються у серці дитини не від кількості застосованого насилля (різки, ременя чи залякування), а від батьківської моральної зрілості, лагідності й мудрості. Очікуючи добрі плоди виховання, потрібно мати милосердя, терпеливість і любов, подібно як Отець Небесний проявляє терпеливість, милосердя і любов, очікуючи плодів морального життя від нас, дорослих. І мусимо визнати, що кожному не завадило б повправлятися у розвиткові й збільшенні цих якостей, наслідуючи приклад небесного Батька. Гіркі сльози, ридання, плач дітей внаслідок несправедливих, а то й жорстоких покарань окремими дорослими апелюють до Божого милосердя і справедливості.

Психологічно доведено, що оте батьківське ставлення до себе, – поваги, любові, тепла, ніжності, прийняття, готовності вислухати і допомогти, чи, навпаки, зневаги, відштовхування, холоду, ставлення, як до власного предмета і т.п., – дитина у своєму зрілому віці, ставши у свою чергу батьком чи матір’ю, має схильність перенести у відносини із власними дітьми. Способи ставлення до дітей, як позитивні, так і негативні, мають тенденцію увіковічнюватись, переходячи від одного покоління до іншого. Тобто, щаслива у батьківському домі дитина перебирає вміння творити щастя від своїх батьків не стільки завдяки їхньому навчанню, скільки завдяки їхньому прикладові. Навпаки, доросла особа, що була з якихось причин обділена любов’ю і радістю у незрілому віці, має тенденцію творити нещасливі стосунки браку любові як із власним чоловіком/дружиною, так зі своїми дітьми. Це є доволі серйозним аргументом для призадуми усіх…

Батьківське ставлення до дитини впливає на формування її характеру, великою мірою обумовлює її поведінку і навіть життєвий вибір. Скільки із нас, батьків, знає, що певний радикальний негативний крок, зроблений підлітком в його юнацькому віці, часто бере початок у родинних чварах, у вічному з’ясовуванні стосунків між батьками в присутності дітей, в розлученні між батьками, яке дитина драматично пережила багато років тому назад, в непрощених образах на найрідніших людей, які неповнолітня особа, часто небезпідставно, може носити у своєму серці?

Але вернімося до тих здорових запобіжних кроків, які вартує здійснювати у щоденному житті для того, щоб не лише “зробити щеплення” від потенційних небезпек і “вірусів” родинного життя, але й просто уміти грамотно розпалити і підтримувати сімейне вогнище й у звичайних буднях наповнювати власну домівку усміхом, радістю та щастям.

Культура сімейного життя – це культура безкорисливої любові, взаємного дарування і служіння сильнішого слабшому. Це є культура у відповідності до духу Христа. Родинний простір має бути простором тепла і затишку, недаремно в народі його ще називають сімейним вогнищем. А в багатьох документах Церкви сім’ю названо колискою життя і любові. Ось, наприклад, деякі вагоміші цитати з Катехизму, які передають сутність і покликання кожної християнської родини:

• «Ніжність, прощення, повага, вірність і безкорислива послуга є нормою кожного родинного вогнища, збудованого із відповідальністю».
• «[…] члени родини допомагають одне одному зростати у вірі засвідченням християнського життя відповідно до Євангелія».
• «Плідність подружньої любові не зводиться лише до народження дітей, але й також поширюється на їхнє моральне виховання та духовне формування».
• «Батьки повинні сприймати своїх дітей як дітей Божих і поважати їх як людських осіб. Вони вчать своїх дітей виконувати Божий Закон, будучи самі послушні волі Отця Небесного».
• «Батьки мають важкий обов’язок дати своїм дітям добрий приклад».
• «Визнаючи з чесністю й відкритістю перед дітьми власні недоліки, вони могтимуть краще виправляти їх та допомагати їм».
• «Усі разом і кожен зокрема, з благородством і не втомлюючись, щиро пробачають одне одному образи, сварки, несправедливості і занедбання обов’язків. До цього спонукає взаємна любов. Цього вимагає і любов Христова».

Бути добрими батьками не складно. Важливо лише бажати цьому мистецтву вчитися і з терпеливістю, крок за кроком, втілювати у життя здобуті знання.

Читайте також: