«Хай буде воля Твоя».
Воля Божа і наша:
вчитися творити консонанс
Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.” А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Ось твоя родичка Єлисавета - вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога.” Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї. (Лк. 1, 26-38).
- Воля людини та її Творця повинні бути в гармонії. ▼
- Що означає на практиці мати послух волі Небесного Батька? ▼
- Вистачить мати лиш щире бажання виконати волю Божу,
а з нього виростуть величні плоди. ▼ - Бог ніколи не вимагає від людини неможливого:
не біймося виконати Його волю. ▼ - Що робити, коли бачимо чи передбачаємо
у волі Божій власне терпіння? ▼ - Приклад виконання Божої волі у житті Марії. ▼
За дивовижною волею Творця кожна людина посідає свободу, тобто може робити власний вибір вчинків, дій, життєвої дороги. Навіть якщо інколи зовнішні обставини (для прикладу – тоталітарні режими) обмежують повноту вжитку свободи щодо дій, то все ж у своєму серці людина є завжди вільною прийняти чи чинити спротив певному стану речей. Посідання розуму й свобідної волі вивищує особу над усім іншим сотвореним світом. Однак, даючи людині ту величну й інколи небезпечну для неї самої здатність, Бог хоче, щоб вона добровільно, подібно Марії, нашій небесній Неньці, подібно Христові, ієрархічно підпорядкувала свою волю Його волі (вибираючи гріх, особа нищить себе та спричинює біль іншим, руйнує задуману Творцем гармонію Всесвіту).
У таїнстві Хрещення ми обіцяємо наслідувати Христа і чинити волю Отця. І кожен практикуючий християнин може засвідчити, що суб’єктивно інколи буває досить важко прийняти рішення виконати Господню волю у конкретному моменті життя. Не завжди йдеться лиш про людське бажання вчинити щось, що прямо противиться волі Божій, тобто якийсь злий вчинок. Частіше йдеться про ухиляння від доброго і чесного виконання свого обов’язку (професійного, родинного або просто людського), чи, інколи, про небажання зробити той нестандартний поступок, якого вимагають обставини (пор. Лк. 10, 30-37): захистити правду, справедливість; не піддатися на нечесні схеми всупереч психологічному тиску з боку впливових осіб; заступитися за того, хто є жертвою будь-якого роду насильства і т. ін. Люди, що слухають голосу Божого, чинять благородні безкорисливі поступки, гідні небесної слави. Такі вчинки розвивають суспільство, подаючи іншим приклад для наслідування і стаючи основою людяності у ньому.
Бог творить людину і посилає її у світ продовжувати у ньому свою творчу дію любові. Кожен є співтворцем із Господом, кожен співдіє із Вседержителем у Його спасительній місії, коли приймає рішення підпорядковувати свою волю волі небесного Отця і виконувати її. Безперечно, ми виконуємо ту волю з різною ступінню досконалості чи не раз падаємо і не виконуємо її. Але наше рішення її виконувати є надзвичайно важливим. Історія засвідчує, наскільки масштабні зміни у суспільстві й світі відбувалися, коли поодинокі особи, – великі святі, державні мужі, науковці і прості люди, добрі батьки, матері, громадяни суспільства, – слухалися власного сумління й чинили волю Божу у своєму житті. Людина прославляє Бога, чинячи Його волю, а відтак та слава Божа відблискує у житті людини. Господь прославляється через особу, яка каже “так” Його волі, а згодом слава чудес і величних Божих дій променіє у її життєписі.
То правда, що буває важко прийняти рішення виконати волю Всевишнього. Часом вона видається надто несучасною або такою, що перевершує наші людські можливості (тут важливим є слово “видається”, бо Бог ніколи не вимагає від людини неможливого). Інколи у нашому суб’єктивному сприйнятті вона може виглядати навіть дивною. Проте, коли ми переконані, що це – воля Божа, не вагаймося її виконати! Не замикаймо нашого життя у в’язниці стереотипів суспільного мислення чи власних егоїстичних переконань. Виконання волі Бога уподібнює нас до Нього і робить святими, а суспільство і світ перемінює у Боже Царство. Плоди життя будь-кого зі святих продовжують відлунювати у багатьох майбутніх поколіннях, століттях і навіть тисячоліттях. Величні справи переображення світу і відблиск небесної слави чекають на кожного з нас, лиш не вагаймося виконувати Божу волю у своєму житті!
«Отче наш […], хай буде воля Твоя». Ці слова молитви нагадують нам про необхідність вчитися узгіднювати свою волю із волею Отця, вчитися бажати того, що Він бажає. А у випадках, коли ми бачимо явне протиріччя тих двох воль, слід навчитися підпорядковувати свою волю волі Спасителя і Творця. Навіть якщо іноді доведеться прийняти терпіння. Тоді ми дійсно наслідуємо Христа, який у Гетсиманському саду, передбачаючи всі муки й страждання Голгофи, молився: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а Твоя буде воля!» (Лк. 22, 42).
Коли ми приймаємо волю Божу не лише у Божому благословенні різного роду добром (погодьмося: це є природньо і легко), але і в терпінні (хворобі, смерті когось із близьких нашому серцю, нещасті, несправедливості, яку не можемо здолати і т.п.), ми тим проявляємо свою віру у Божий промисел, у те, що Бог любить нас, у цьому терпінні є разом з нами і веде нас до спасіння Своїми тільки Йому відомими дорогами. Перенесені із вірою терпіння однієї особистості нерідко стають причиною навернення і спасіння багатьох інших людей.
Придивімося ближче до життя Марії, нашої небесної Неньки.
«Ось я, Господня слугиня: нехай зі мною станеться по Твоєму слову!». Історія спасіння всього людства залежала від цих слів згоди Пречистої Діви Марії із Божими планами. Марія каже своє “так” Богові, й у світ приходить Син Божий.
Але згадаймо, скільки страждань їй довелось пережити через закам’янілість людських сердець на виконання Божої волі! Усі двері Вифлеєму, в які вона із Йосипом постукала, люди зачинили перед нею, відмовивши у проханні переночувати: кому потрібні клопоти із породіллею. Усі зневаги, насмішки, кпини й образи, котрі зносив впродовж своєї місії її Син, торкали і її людську гідність, як матері, приносячи той самий біль неслави і невизнання.
Втеча в Єгипет; нерозуміння знайомих, що відлунювало навіть у тиші; привселюдне посміховище із Сина під хрестом… Проте її серце завжди було відкрите сказати “так” Богові. Багато чого Вона не розуміла і по-людськи не бажала, щоб так було, але завжди приймала стан речей, як Господню волю.
Бог найбільше бажає нашого добра і спасіння. Справі нашого спасіння підпорядковуються земні дочасні блага. Нерідко люди саме завдяки певному життєвому випробуванню приходять до правдивого навернення. «Бог “не хоче, щоб хтось загинув” (2 Пт. 3, 9), а “щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди” (1 Тм. 2, 4). […] Сповняючи волю Отця, ми уподібнюємося до Христа – Сина Божого […] (пор. Флп. 2,5), і так досягаємо свободи дітей Божих».
