Необхідні умови сповіді

Сповідь є не лише Таїнством Примирення із Всевишнім, Таїнством повернення до Вітцівської домівки, але й Таїнством зцілення зраненої гріхом людської душі ласкою Святого Духа. Бог схиляється над неміччю людського серця, щоб вигоїти його і дати нове життя в благодаті, відкривши до любові. Зі свого боку людина мусить довіритися своєму Творцеві й відкритися на Його спасенну дію. У світлі цих слів слід розуміти подані нижче застереження й необхідні умови звершення даного Таїнства.

• Сповідь відбувається перед священиком, який є свідком каяття грішника і посередником Божого прощення. Але сам Господь, наш Спаситель, Який знає всі сокровенні тайни людських сердець, є невидимо присутній, приймаючи наше розкаяння. Тому, сповідаючись, не можна приховувати, - чи із сорому, чи зі страху, - нічого із наших прогрішень. Вважаймо, щоб, прийшовши до Цілителя, ми не пішли незціленими.
• Сповідь, у якій каяник приховує гріх, є недійсною. У такому випадку особа мусить ще раз сповідатися з усіх гріхів, вчинених від останнього довершеного добре Таїнства Покаяння.
  Якщо ж якийсь важкий гріх людина просто забула сказати перед священиком, то її сповідь є дійсною, але цей гріх слід обов’язково визнати, сповідаючись наступного разу.
• Хто в сповіді свідомо приховує гріхи, той залишається незціленим. Якщо людина в такому стані приступає до Святого Причастя, то зневажає Бога і чинить гріх святотатства.



• До цього Таїнства треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями.
• Важливими умовами сповіді є щире розкаяння, скруха за гріхи і рішення виправитися. Щире розкаяння – це насамперед усвідомлення себе грішником, що потребує Божого прощення, а кожного свого гріха – як відвернення від Бога та відкинення Його любові. Не слід забувати також про примирення з ближніми.
• Під час Таїнства каяник щиро ісповідує всі гріхи, вчинені від часу останньої сповіді. Тоді приймає повчання сповідника, накладену покуту (епітимію) й розрішення гріхів. Епітимія – це аскетична вправа в чеснотах, протилежних вчиненим гріхам, метою якої є викорінення навички до гріха та виправлення його наслідків.
• Якщо людина не бажає покаятися, то через це вона стає неспроможною прийняти прощення гріхів. Щоб допомогти такій особі усвідомити її нерозкаяність і спонукати до правдивого навернення, священик відмовляє їй у розрішенні.
• Щодо почутого у сповіді священик зобов’язаний дотримуватися повної таємниці навіть після смерті каяника.